Є жінки з душею, як метелик,
Що летять на світло і вогонь...
Є такі, що у душі хурделить,
Їх сховати б в затишку долонь.
Є жінки, що схожі на стихію —
Жанна Д’Арк, чи Саша Колонтай,
Є красиві, аж зірки тьмяніють,
З ними і пустеля — справжній рай.
Милостиві, як свята Тереза,
Доброчинні й чисті, як Естер...
Є жінки, що погляд — гостре лезо.
Вся немов оголений нерв...
Ви ж — і Анжеліка, й Магдалина,
Ви — торнадо, ви — вечірній бриз…
Ви — Карпатське джерело неспинне,
Ви небесна кара, ви — каприз.
Я не знаю, що в житті ще вдасться:
Успіхи, кар’єра — майбуття,
Будьте Ви комусь Запрошенням до Щастя
І чиєсь прискор серцебиття…
Будьте Ви комусь Запрошенням до Дива,
Станьте Ви комусь Причиною буття...
Жінка не буває нещаслива,
Шлях до Щастя іноді — з життя.